Паралелі: Що спільного у фільму “Звуки музики” 1965 року з українським сьогоденням

В світовому кінематографі є фільми, переглянувши які лише один раз, пам’ятаєш все життя. Особисто для мене, до таких належить картина “Звуки музики”, знята режисером Робертом Уайзом у 1965 році за мотивами бродвейського мюзиклу “The Sound of Music” 1959 року.  Мюзикл, у свою чергу, був поставлений за книгою Марії Аугусти Трапп “Родина співаків фон Трапп”.

Sound of Music Sing Along

Ryan Basilio / www.flickr.com

На перший погляд, це пасторальна історія, яка розгортається в австрійському Зальцбурзі 1938 року, напередодні Другої світової війни. Сирота на ім’я Марія знаходить прихисток в жіночому монастирі та готується стати монашкою. Проте настоятелька розуміє, що цей шлях не для такої дівчини, адже вона обожнює музику, природу і, понад усе, свободу. Настfвниця пропонує їй місце гувернантки в сім’ї колишнього капітана корабля, вдівця та батька сімох дітей барона фон Траппа, що мешкає в особняку під Зальцбургом.

Барон – замкнутий, сухий і сварливий, а діти – нещасні і полохливі. Вони нікого до себе не підпускають, сумують і страждають від холодності батька. В родині панує армійська дисціпліна і порядок, але все змінюється, коли в домі з’являється Марія, яка вчить дітей співати і танцювати. Барон теж потряпляє під її вплив, закохується та пропонує руку і серце.

Здавалось би, все досить мило та буденно. Але тло цієї картини бентежить та ятрить душу. Якісь знайомі відчуття позбавляють спокою, тривожать і хвилюють. Анексія! Страшне і холодне слово! Анексія Австрії. Про неї в фільмі мало говорять, але вона відчувається в деталях, вчинках героїв, натяках.

Австрійський прапор в домі фон Траппа “бісить” симпатиків Гітлера. А ось барон, повернувшись з весільної подорожі, зриває фашиський стяг, що висить над парадними дверима – вірний друг, щоб вберегти родину, змушений був повісити його. Родина робить все, аби не залишитись в Австрії і не співпрацювати з новим режимом.

В картині не говорять про те, про що скажуть свідки тих подій через декілька років на Нюрнберзькому процесі. Анексія Австрії була виправдана тим сильним прагненням до союзу з Німеччиною, яке висловлювалося в багатьох колах того часу. Стверджувалось, що у цих народів багато спільних рис, що цей союз був бажаним, а ціль, у підсумку, була досягнута без кровопролиття.

“Я оголошую німецькому народові про виконання найважливішої місії мого життя”, – лунають слова Гітлера 13 березня 1938 року. О восьмій ранку німецькі війська почали рухатись до австрійського кордону. Паркан загорожі розібрали жителі прикордонних сіл. Танкова дивізія пересувалась вперед, використовуючи туристичні путівники та заправляючись пальним на місцевих бензоколонках. Солдатам дарували квіти. Майже в усіх містах і селах на будинках майоріли прапори зі свастикою. Генерал Хайнц Гудеріан на процесі згадував: «Нас обіймали, тисли руки, у багатьох були сльози на очах від радості. Населення бачило, що ми прийшли як друзі».

Люди хотіли хоча б доторкнутись до машини Гітлера, яка з великими труднощами рухалась скрізь натовп.

14 березня фюрер відбув до Відня, де населення так само його зустрічало, а усі будинки і церкви були прикрашені австрійськими і німецькими прапорами. 10 квітня в Німеччині і Австріі пройшов плебісцит щодо аншлюзу. Згідно з офіційними даним в Німеччині за аншлюз проголосувало 99,08%, а в Австрії  – 99,75%. Явка склала 99,71%.

Щопровда, референдум відбувався під величезним тиском нацистської Німеччини. Навіть у бюлетені клітинка «за» була вдвічи більшою аніж клітина «проти». Але дивлячись на те, як австрійці в подальшому стали звичайними німцями і йшли за Гітлером до кінця, можна припустити, що ці цифри були не такими вже й далекими від дійсності.

Так-так, дещо подібне ми вже бачили і чули. Відчували, страждали, не могли повірити і розуміли всю страшну правду.

Кінокартина “Звуки музики”, звичайно, не про війну, і не про референдум, але зрозуміло, що головний герой, якого у фільмі зіграв Крістофер Пламмер, як і його дружина Марія у виконанні Джулі Ендрюс в цій політичній ситуації залишилися патріотами, не зрадивши батьківщину і свої погляди.

Цей фільм про кохання і вірність, мудрість, відвагу, віру в майбутнє та саме життя, яке триває навіть в умовах окупації. А музика – фон, без якого фільм важко уявити. Але досвід, який багатьом українцям довелося пережити, дає змогу відчути ту тонку, майже позасюжетну, лінію історичного тла, на якому розгортаються події, світової трагедії, у якій найважливіше – залишитись собою.

Недарма картина «Звуки музики» мала величезний успіх і стала найкасовішою за всю історію кінематографа. Такі фільми дають змогу зрозуміти, що ми не самотні в своїй історії. Хтось колись вже переживав такі події. І зміг здолати їх гідно, не зрадивши те, що дійсно вважав вартісним.




COMMENTS

DISQUS: 0