Подарунок від Миколая

Святий Миколай не забув про неї. Він зайшов до кімнати через вікно. Дівчинка не злякалась і не здивувалась, адже цей милий дідусь зазвичай так і поводиться – не  важливо на якому поверсі живеш.

Christmas night

Michèle Charron / www.flickr.com

Святий Миколай був дуже схожим на того, який приходив до них на свято у школу. Біла борідка, вуса, капелюх, добрі блакитні очі, ласкава посмішка. Гість озирався на усі боки, роздивлявся кімнату, а дівча подумало: “От я молодець, що вчора усі книжечки поскладала і речі розвішала. Мама ж мені казала, що Миколай любить, коли в кімнаті прибрано!”.

Нарешті святий сів на стільчик і промовив таким гарним і приємним голосом: “Ти, маленька, молодець! Любиш читати і малювати. І в кімнаті у тебе дуже-дуже чисто. Я отримав твого листа і зробив усе, як ти  просила і що було в моїх силах”.

Дівчинка добре пам’ятала, про що йшлося в тому листі, адже їй було вже сім рочків – вона вміла читати, писати і ходила до школи в другий клас. А ще вона не раз бачила мамині сльози і чула її молитви, у яких та просила, щоб тато повернувся з війни живим і неушкодженим. Дівчинка добре пам’ятає тата – його фото стоїть на видному місці.

Колись тато возив їх з мамою на море, купував морозиво, вчив маленьку плавати. З ним було завжди спокійно і затишно. А потім почалась війна. Тато пригорнув їх з мамою до себе, міцно обняв і пішов.

“Пішов захищати Україну і нас з тобою, і інших людей,” – сказала тоді мама, яка щосили намагалась не плакати…

“Твій тато зі мною, – сказав Миколай. – Ти його зараз побачиш. Я дуже щасливий, що все сталося саме так. Ви з мамою сильні, вмієте чекати і вірити, а ти особисто – дуже чемна.”

На цих словах у дівчинки промайнула думка, що не така вона вже й чемна. Вчора, наприклад, Аліну, яка обмалювала їй зошит, назвала дурепою. Тиждень тому десь забруднила  курточку, і мама цілий вечір її відчищала. Андрійка вдарила лінійкою за те, що той випадково поламав її олівець… Ці роздуми перервались, адже двері відчинились і на порозі кімнати з’явився татко. На ньому чомусь були шорти і літній капелюх. Він стояв, посміхався і простягав до дівчинки руки. “Чекайте і вірте”, – знову промовив Святий Миколай, і… дівчинка прокинулась. Відкрила очі, подивилась на стелю, потім на пустий стілець, на двері: вони були зачинені. Це був сон. Гарний, яскравий, але сон. І дитина заплакала. Прибігла мама, обняла, притулила до себе, заспокоїла. Нагадала, що треба подивитись під подушку – може щось та й залишив Миколай.

Під подушкою були цукерки, альбом і книжка. Це дівчинку трохи заспокоїло і вона з цікавістю почала роздивлятись подарунки. Потім зібралась і пішла до школи. Після уроків мама відвела її на танцювальний гурток. Дома вчила уроки і читала нову книжку.

Тато приїхав додому за п’ять днів до Нового року. Зайшов у квартиру гарний, високий, зі змарнілим обличчям, вдягнений в нову форму і з рюкзаком за плечима. Зустріч була надзвичайно емоційною. Всі плакали і сміялись, обіймали один одного, одночасно говорили  про різне.

Потім тато діставав гостинці, а мама сказала: “Ти вдома, і це головне! Більшого не треба”. А коли вона почала годувати тата вечерею, дівчинка  в своїй кімнаті підійшла до вікна, подивилась на святково вбране місто, на зірки, на місяць і тихенько промовила: “Дякую, Святий Миколай! Ти привів нам тата, а ми чекали і вірили, як ти просив. Я дуже щаслива і хочу, аби усім дітям було так добре, як мені зараз”.

Святий Миколай почув ті слова, посміхнувся і зітхнув, адже не усім хлопчикам і дівчаткам він зумів допомогти повернути батьків додому. На жаль, не усім. Старенький заплакав…

COMMENTS

DISQUS: 0