Співіснування поколінь

dora dora 2

Philippe Put / www.flickr.com

Фойє кінотеатру. На стільцях сидить дівчинка років п’яти та її бабуся. У дівчинки в рученятах смартфон – як стало зрозуміло пізніше, бабусин. Дитина вправно водить по ньому маленьким пальчиком, натискає, щось розглядає. З телефону по черзі лунають то пісні Вакарчука, то голоси мультяшних героїв. Бабця невдоволено хитає головою. За декілька хвилин звертається до онуки:

– Досить, віддай мені телефон. По-перше, це не іграшка. По-друге, це моя річ, а не твоя.

– Бабусе, ти ж не вмієш ним користуватися, сама ж весь час просиш допомогти.

– Так, але ж телефони створені для того, аби люди могли спілкуватись, вирішувати справи, шукати один одного, якщо загубляться, вітати з днем народження.

– Послухай, бабуленько моя рідненька (жінка ледве стримує усмішку), що я тобі на це відповім. Ці телефони (показує пальчиком на той, що тримає у руці) створили для того, аби дивитись мультики, слухати музику, переписуватись, читати новини, шукати відповіді на  питання з кросвордів, перекладати слова іншими мовами, дізнаватися прогноз погоди. Татко і мама все це вміть. А я от навчилась тільки шукати музику, мультики і вмикати Скайп.

Під час розмови до цієї пари приєдналась ще одна особа – напевне бабусина подруга.

Подруга була в захваті від того, як дитина вправно користується складним приладом і похвалила її. Бабуся зітхнула і звернулась до приятельки зі словами:

– Коли мені було п’ять, я вже читала. В шість – ШВИДКО читала. В першому класі розв’язувала складні задачки, і цим виділялась серед інших. В дитинстві мріяла стати космонавтом, а коли підросла, мені мама сказала, що для цього треба бути тренованою і не захитуватись в машині. А я дуже важко переносила переїзди, і зрозуміла, що космонавтом я навряд чи стану. Тоді я вирішила вчитись на інженера або конструктора, або архітектора, ну може геолога. Коли ж прийшов час, пішла до педінституту. Закінчила його з червоним дипломом. 26 років працювала вчителькою. Здавалось, все вмію і розумію. Аж тут діти подарували сучасний телефон… І от тепер вчусь. І вчить мене це маля, яке ледь-ледь читає по складах, за книжку сідає зі сварками, не цікавиться математикою і хоче в майбутньому стати перукаркою…

– Не перукаркою, а МАНІКЮРНИЦЕЮ, – перебила бабусю дівчинка. – Я навчусь робити тьотям гарні нігті, і тобі зроблю, і вам, – звернулась до бабусиної знайомої.

– Сьогодні привела дитину до кінотеатру, щоб показати їй, де ще можна кіно подивитись, окрім телефону чи планшету, – якось сумно проговорила жінка. А мала додала:

– А я тебе, дорогенька, ввечері буду вчити вмикати Скайп. Там ще можна і повідомлення писати, та я ж поки що не вмію. От як навчусь…

– От сьогодні ввечері і будемо вчитись писати… після уроку із вмикання Скайпу. Ти ж повинна мене врешті-решт навчити писати повідомлення!




COMMENTS

DISQUS: 0