Тато

hz1814.JPG

Mark Goebel / www.flickr.com

Було тепло і додому йти не хотілось. Він присів на лаву обличчям до дитячого майданчика, на якому грались два хлопчика. Одному на вигляд було років сім, другому – близько п’яти. Хлопці займались своїми справами і не звертали увагу на оточуючих. А у нього промайнула думка: «Мої  діти приблизно такого ж віку. Які вони тепер? Як живуть?» Пригадав, коли він бачив їх востаннє.

Це був теплий вересневий день, такий, як сьогодні. Він прийшов додому, і дружина запитала його:

– Де ти був? Я хвилювалась! Це вже не вперше! Скільки ще будуть продовжуватись твої походеньки?

Він тоді подивився довгим важким поглядом і відповів:

– Я йду від тебе, тому що більше не кохаю. Ти перестала бути гарною, ти мені не цікава. Я люблю іншу.

Вона дивилась на нього своїми колись дуже гарними, а зараз змученими від недосипання очима, які наповнювалися сльозами. Ці сльози розгнівали його і він закричав на дружину:

– Я не хочу бачити твоїх істерик! Ти мені набридла! Все скінчилось між нами! Я просто заберу свої сорочки і піду!

– Прошу тебе, не кричи, діти сплять, ти їх налякаєш, – попросила вона і показала рукою на дитячу кімнату.

Але двері тихо відчинились і на порозі з’явився старший син, якому тоді вже виповнилося три рочки. Дитина перелякано дивилась на батьків, потім хлопчик підійшов до матері і притулився до неї.

– Але ж як я залишусь одна, з двома дітьми? – спитала вона. – Це ж і твої діти! Як нам жити?

– Послухай! Перестань! Це тепер твої проблеми! Я лишаю вам цю квартиру, заберу свої речі і піду! – його чомусь давила злість і він знову почав кричати. – Досить вже, мені набридла ця розмова!

Десь у дитячій заплакав молодший, якому не було ще й року. Вона кинулась в кімнату до сина, а він – до шафи за речами. Цю картину він дуже добре пам’ятає: дружина стоїть біля прочинених дверей дитячої кімнати з маленьким сином на руках, старший горнеться до неї і вона вільною рукою гладить хлопчика по голівці. Він також пам’ятає останні її слова:

– Я ніколи тобі не пробачу.

Криво усміхнувшись, вийшов, грюкнув дверима. А далі все склалося не так, як мріяв.Вже через півроку життя дало тріщину, зникло відчуття ейфорії і кохання почало потроху «випаровуватись».

Всупереч очікуванням, колишня дружина жодного разу не дзвонила, не шукала, нічого не просила. А він іноді згадував її і дітей. От і сьогодні дивився на хлопчиків і розмірковував про своїх синів. Думав про те, що додому йти не хотілось, а, крім цієї лави, подітись було  нікуди. Аж раптом – ніби то була якась із тих мильних опер, які так полюбляла дивитися його теперішня жінка – він побачив колишню дружину. Вона йшла стежкою і посміхалась, дивлячись у бік майданчика. Її гарні очі були прекрасними, повними любові і добра. Відвела очі, побачила його. Вираз обличчя не змінився. Вона не розгубилась. Просто дивилась, посміхалась і мовчала.

– Привіт, не чекав тебе тут зустріти, – він підвівся і теж їй посміхнувся. – Як справи? – невпевнено спитав він. Його слова перервав крик дітей на майданчику:

– Тато, тато!

Старший хлопчик схопив за руку меншого і вони щодуху побігли у бік колишнього подружжя. Він розгублено посміхався, не знаючи, як слід діяти. Але брати пробігли повз батьків і обхопили чоловіка, який розкрив їм свої обійми, а потім притиснув до себе. Хлопчики продовжували весело сміятися і кричати:

– Тато! Тато!

Вона підійшла до щасливої трійці. Чоловік подивився на неї закоханими очима, щось тихенько сказав і взяв за руку. Брати теж взялись за руки, і всі четверо рушили в протилежний від майданчика бік. Вона не оглядалась і не бачила, як він ще довго розгублено і зніяковіло дивився їм услід. Хлопчики, як і всі щасливі діти, не йшли, а весь час підстрибували. Дорослі про щось тихенько розмовляли.

– З ким це ти говорила там, біля майданчика? – спитав чоловік у коханої.

– Так, колись вчились разом. Це було так давно, навіть ім’я його не можу пригадати…




COMMENTS

DISQUS: 0